Оглядова екскурсія по Львову

Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на шляху від зруйнованого ордами Батия стародавнього Галича до новозаснованої столиці Холм.
У 1349 р. польський король Казимир Великий пішов походом на Галичину і здобув Львів. Місто перебувало у складі Польщі, спочатку в складі відносно автономного "Руського королівства", а з 1434 р. - як столиця Руського воєводства, аж до 1772 р., коли під час Першого поділу Польщі Галичину (а згодом і Буковину) зайняла Австро-Угорська імперія.

Завдяки вигідному розташуванню на перетині торгівельних шляхів з портів Чорного моря, Києва, Східної й Західної Європи, Візантії й портів Балтійського моря в будівництві міста брали участь представники самих різних національностей, що видно з назв вулиць його історичного центра: Вірменська, Російська, Стара-єврейська, Сербська, та ін.

Львів у добу середньовіччя невпинно зростав і забудовувався. На початку XV ст. у ньому налічувалося близько 10 тис. жителів, а в першій половині XVII ст. він стає найбільшим містом України з населенням 25-30 тис. чоловік. Основою економічного розвитку були торгівля і ремесло. На львівському ринку можна було побачити шовки, килими і прянощі з країн Сходу, хутра з Росії, вина й худобу з Угорщини та Валахії, товари з інших західноєвропейських країн. Далеко були відомі вироби місцевих ремісників, у XVII ст. об'єднаних у 30 цехах.

Крім цього, місто залишалося також і фортецею, яка не раз відбивала напади ворожих військ (найчастіше турків і татар), пережила облогу військами Богдана Хмельницького, відкупилася від турків у 1672, які тоді були союзниками Дорошенка і була здобута шведськими військами. Для налагодження спільних дій проти Карла XII у 1707 р. до Львова приїздив цар Петро I.

Водночас Львів відігравав значну роль у розвитку середньовічної культури. У XV-XVIII ст. тут існувало кілька шкіл при церковних братствах, костьолах, монастирях; серед них - братська школа, з якою пов'язано багато імен видатних діячів української культури XVI-XVII ст. Заснований у 1661 р. Львівський університет був одним із найстаріших у Центральній Європі і першим на українських землях вищим навчальним закладом. Перші в Україні друковані видання "Апостол" і "Буквар" було видано також у Львові першодрукарем Іваном Федоровим.

Вже в 1830-х роках австрійський географ і статистик В.Блюменбах писав про те, що населення Львова налічувало 75 тисяч, а саме місто "надзвичай погарнішало": "Місто має 2612 будинків, в більшості гарних, в новому стилі збудованих, з них 425 — громадські, переважно церкви та костели. Усіх вулиць, яким дано назву — 77. На них замешкує 11718 родин. Зі своїх прибутків магістрат утримує вулиці, викладені бруківкою і освітлені, за винятком кількох, що освітлені місяцем. Добрі водотяги забезпечують ціле місто водою, а романтичні околиці служать для відпочинку..."

У просторі Львова велося житлове будівництво "бюрґергаузен", або, як говорили галичани, міщанського дому. Це здебільшого дво- та триповерхові будинки, прямокутні у плані, часто з внутрішнім подвір'ям. Логічна, чітка система розподілу приміщень добре прочитувалася на фасадах: у горизонтальному поділі, ритмі вікон, акцентах головного входу і балкона з консолями у формі голови лева або листя аканту.

На гладких поверхнях - скульптурні рельєфи традиційної античної тематики, а частіше - галицька купецька емблематика: Меркурій, дельфіни, роги достатку як побажання успіхів господареві-торговцю. У нішах — святі патрони-покровителі. Мир і добробут символізували зображення улюблених у народі мотивів голуба й голубки, квітів, інколи цілих жанрових сцен пір року: оранка у полі — весна, літо — жнива, осінь — біління полотна, зима — весілля. Частина таких будинків збереглася до нашого часу і дивує простотою та продуманістю.

У Львові з його численними установами, окрім ремісників (близько 60%), мешкало багато урядовців, студентів, купців, представників так званих вільних професій: лікарів, адвокатів, малярів, архітекторів-мураторів. Особливу верству складали родини священиків, у яких найсильніше зберігалися національні традиції.

На вулицях міста звичним було зустріти людей з усіх країн світу, і кожен, якою б мовою не говорив, знаходив тут свою мову.